Наш основний ринок - це ЄС. Глава найбільшої металургійної компанії країни про те, від кого насправді залежить українська промисловість

Генеральний директор найбільшої металургійної компанії країни «Метінвест» Юрій Риженков розповів про те, від якого ринку збуту залежить українська металургія.

Генеральний директор найбільшої металургійної компанії країни «Метінвест» Юрій Риженков розповів про те, від якого ринку збуту залежить українська металургія.

У січні на своїй прес-конференції в Києві президент Петро Порошенко заявив, що українська металургія випала з числа пріоритетних галузей.

Цьому передував річний період спаду виробництва пов'язаний з падінням світових цін на неї, війною на Сході України, де зосереджено більшість металургійних заводів і закриттям російського ринку.

Втім, якраз після заяви президента світові ціни на продукцію металургії стали знову зростати. А виробництво сталі за 5 місяців виросло на 14%.

В результаті металургія все ще приносить значну частину ВВП країни. А за обсягом інвестованих коштів ця галузь все ще перевершує АПК і будь-який інший сегмент промисловості.

Мало того візит прем'єра Володимира Гройсмана на маріупольські меткомбінати минулого тижня, ініціатива відтворити в Міекономікі департамент промислової політики говорять про те, що металургія можливо знову стане пріоритетною для держави.

Про те, чи дійсно металургія буде грати ключову роль в українській економіці і що це означає ми розпитали Юрія Риженкова - глава найбільшої металургійної компанії в країні - «Метінвест Холдинг».

--  Нещодавно Маріуполь, де розташовані два ключових меткомбінати групи «Метінвест» відвідав прем'єр-міністр України Володимир Гройсман. Він приїхав, поспілкувався, відвідав ваше підприємство. На що ви, власне, від цього візиту очікуєте?

-- Нещодавно відбувся дійсно важливий для нашої компанії візит. Прем'єр-міністр відвідав аглофабрику металургійного комбінату імені Ілліча. Це найбільший екологічний проект, який реалізується за всю історію незалежної України. Причому якщо до цього ми говорили про те, що у нас є проектна документація, укладений контракт з італійським і німецькими виробниками, то сьогодні це вже в металі. І перша фаза вже наочна, вона вже почала працювати, тобто екологічна ситуація в Маріуполі вже поліпшується. Друге — це відвідування конвертерного цеху, де ми мали можливість обговорити ситуацію на ринках, обговорити власне виробничий процес. І, як мені здається, було дуже важливо для прем'єра зрозуміти, що ж таке металургія і яке місце вона посідає в українській економіці. Мені здається, йому стало абсолютно зрозуміло, що це фундамент української економіки, на якому далі можна щось будувати.

-- Я пам'ятаю, до цього були заяви президента про те, що металургія відіграватиме все меншу роль в українській економіці. При цьому за минулі 4 місяці у нас на 16% зросло виробництво сталі. У зв'язку з цим самі ви як вважаєте, все ж металургія залишиться ключовою галуззю чи ні?

-- Насправді у світі не так багато місць, де традиційна металургія має право на життя. І це, напевно, країни, яким Бог послав цю благодать, якщо можна так сказати. Де є залізна руда, де є коксівне вугілля, де є транспортні коридори — ось ті країни, в яких існує металургія. І це, як не дивно, найрозвиненіші в світі країни. Україна — одна з таких країн. Їй дуже пощастило. У неї є всі природні ресурси, які необхідні для розвитку металургії. Тому Україна практично ніколи в новітній історії не виходила з десятки найбільших виробників сталі в світі. А зазвичай навіть входила в п'ятірку-шістку. На жаль, у нашій країні є зворотна сторона медалі, дуже нестандартна для будь-яких металургійних держав. В Україні питома частина металургійної продукції виробляється на експорт. Свого часу було дуже велике споживання сталі в Україні. Це було у 80-х роках, коли працювала військова промисловість, працювало машинобудування, активно велося будівництво. Тоді Україна споживала практично весь метал, який могла виробляти. Після спаду 90-х років, який тривав у 2000-х, споживання сталі дуже сильно впало. І сьогодні ми за споживанням на душу населення відстаємо від усіх розвинених країн і навіть від наших найближчих сусідів. Якщо порівнювати з тією-таки Польщею, в Україні споживання сталі нижче більш ніж удвічі. А металургійна галузь хоч і стиснулася за цей час, але не настільки. І сьогодні 90% української продукції продається на експорт. Це дуже незвично, бо якщо подивитися на інші розвинені металургійні країни, там ситуація інакша. Припустімо, в Росії 60% йде на внутрішній ринок, Сполучені Штати і поготів імпортер. Навіть Китай зовсім нещодавно почав хоч щось експортувати зі своєї металопродукції — в обсягах це багато, але проте це маленький відсоток. Тобто кожен спирається на свій внутрішній ринок. В Україні, на жаль, внутрішнього ринку практично немає. І це, певно, стало підґрунтям дискусій, які ми вели під час візиту з Володимиром Борисовичем. А якщо питати, чому держава може допомогти металургії, відповідь одна: металургії не треба допомагати, металургії треба не заважати працювати за загальноприйнятими правилами. З іншого боку, держава має розвивати власну економіку, розвивати споживачів. І тоді металургія стане тим фундаментом, який допоможе вирости всій економіці. Природно, якщо ми зростатимемо в інших галузях, навіть у галузях наших споживачів, частка металургії у ВВП буде падати. Просто тому, що частка інших виробників зростатиме, і ми двома руками за це. Дійсно, зараз потрібно сфокусуватися на оновленні інфраструктури, потрібно сфокусуватися на розвитку машинобудування, потрібно сфокусуватися на будівництві. Ось ті зони поліпшення, які дійсно могли б виростити економіку, знизити частку ГМК у валовому внутрішньому продукті таводночас бути дуже корисними для вітчизняної металургії та дати поштовх її розвитку.

-- У червні виповнюється 10 років, як Метінвест працює на українському ринку. Чи було колись працювати складніше, ніж зараз?

-- Дійсно, нашій компанії виповнюється 10 років, це перший маленький ювілей. Компанія дуже сильно змінилася за ці 10 років. Я вважаю, ми пройшли їх гідно. Пережили вже не один економічну кризу, не одну політичну кризу. Але, звісно, нинішня ситуація одна з найскладніших. Ми можемо впоратися з економікою, бо ми конкурентоспроможні, у нас є свій споживач, у нас є якість. Ми гідно можемо представляти Україну на зовнішніх ринках. Але зараз ми вперше зіткнулися з такою річчю, як війна. Війна, яка йде в нашій власній країні, йде на Донбасі. Багато підприємств нашої групи розташовані або на лінії фронту, або за лінією фронту, але дуже близько до бойових дій. За останні два роки чимало з них повністю зупинялися через логістичні проблеми, через обстріли, через перебої з енергоносіями. І це, звісно, відрізняє сьогоднішню ситуацію від будь-якої іншої кризи, з якими ми стикалися за 10 років. Це, напевно, найстрашніше, що є. Проте я впевнений, що ми зможемо подолати і цю проблему. Я сподіваюся, що мир все ж відновиться, і рішення буде знайдене. Може бути, через Мінські угоди, про які сьогодні говорять, може, ще якось. Сподіваюся, через Мінські якомога швидше це трапиться, і ми зможемо відновити нормальну роботу.

-- А як ви оцінюєте нинішній фінансовий стан компанії? Багато хто говорив про ризик дефолту. Наскільки цей ризик суттєвий, якщо він взагалі ще існує?

-- Ризик, звичайно, є. За фактом ми і сьогодні перебуваємо в стані технічного дефолту. Ми ще не підписали угоду про реструктуризацію. Проте за останні 9 місяців ми провели колосальну роботу з нашими кредиторами. Це не завжди було просто, проте ми цей етап пройшли. І вже дійшли згоди з нашими основними кредиторами про умови реструктуризації. Наприкінці травня вони були опубліковані. Таким чином, ми отримали «перепочинок» від наших кредиторів. Фактично борги відтермінувалина три роки, ще на три роки дали розстрочку. Тобто нам дали шість років для того, щоб розрахуватися за боргами, які у нас є. Крім того, нам дали можливість в разі надзвичайних складнощів з ліквідністю не повністю виплачувати відсоткові платежі, що насправді досить хороший сигнал. Це говорить про те, що інвестори вірять у компанію в довгостроковій перспективі. І вони готові пережити короткострокові труднощі разом з компанією заради її довгострокового розвитку. В обмін, природно, ми надали кредиторам достатньо чіткі плани щодо нашої роботи та дали додаткову безпеку тим коштам, які нам були надані, через додаткові застави. Тому загалом, мені здається, ми уклали угоду, збалансовану з урахуванням інтересів обох сторін. І я сподіваюся, що найближчим часом ми побачимо позитивне голосування від всіх наших кредиторів — не тільки від тих, хто входив до комітетів. І протягом 4-6 місяців ми сподіваємося розробити документацію, зробити формальні документальні підтвердження нашої реструктуризації, яка фактично триватиме наступні 5,5 року.

-- Якщо говорити про українську металургію загалом, на вашу думку, що найбільше вдарило по галузі: падіння світових ринків, війна або політична нестабільність?

-- Ми не політики йу політиці не беремо участі. Зрозуміло, що вона впливає на бізнес-клімат в країні, проте це не є визначальним. Сьогодні, звісно, війна має найсерйозніший негативний ефект.

-- Якщо говорити про кон'юнктуру світових ринків, що зараз відбувається? 

-- Є короткострокова перспектива — які сьогодні є тренди, які є важелі впливу. І є довгострокова — довгостроковий прогноз, назвемо його так. На жаль, період пікових цін на сировину добіг кінця. І найближчим часом про те, що у нас будуть високі ціни на залізну руду або окатиші, годі й говорити. Вірогідно, їх рівень буде таким, як зараз, або, може, трохи нижче. Переважно, це диктується кривою витрат головних виробників цієї сировини. І тут немає нічого незвичайного, це звичайний ринок: є пропозиція, є попит, є точка їхнього перетину — там і буде ціна. Ми розраховували на те, що це станеться, в наших прогнозах все це було.

Однак на ринку металопродукції з'явився новий фактор — Китай з імпортера, нетто-імпортера, останніми роками перетворився на нетто-експортера. Причому дуже часто цей експорт певною мірою субсидується китайською державою. І це створює нерівні умови для конкуренції. Цей метал приходить на ті ринки, на які раніше не приходив. Саме це і призвело до суттєвого спаду цін наприкінці минулого року. Фактично в грудні минулого року і в січні поточного ціни були на одному з найнижчих рівнів за останні 13 років. З одного боку, це призвело до серйозного падіння конкурентоздатності для багатьох підприємств в регіоні. З іншого — споживачі перестали купувати метал на склади. Через це відбулося додаткове падіння попиту.

Досить несподівано в лютому Китай пішов з експортних ринків, вирішивши зосередитися на місцевих інфраструктурних проектах. Це спричинило до зростання цін — з березня до червня включно. За цей час практично всі гравці знову запустили свої потужності. Подекуди Китай також повернувся на ці ринки. Але ми очікуємо, що буде подальше зниження цін в липні-серпні.

--  У мене складається враження, що ми більше економічно залежні від Китаю, ніж від Росії.

-- Металургія в останні п'ять років дійсно більше залежить від Китаю. Для Метінвесту, наприклад, Росія — це великий, важливий ринок, але це лише 10% наших продажів. Провідний ринок для нас — це Європейський Союз, це Чорноморсько-Середземноморський регіон — ось там наші основні клієнти. Туди переважно поставляється наш метал. Якщо ж говорити про ЗРС (залізорудну сировину — НВ), то, за винятком локальних українських і найближчих європейських споживачів, головний наш клієнт — це Китай.

-- Кажуть, у металургів дуже низька рентабельність за сталлю, мало не близька до нуля. А експорт ЗРСмає непогану рентабельність. Мене завжди дивувало таке питання: чому металурги продовжують наполегливо триматися за виробництво сталі замість того, щоб експортувати руду?

-- Не будемо переоцінювати ринок ЗРС. Сьогодні динаміка дуже сильно змінилася. Серйозної маржі на ринку ЗРС вже немає і, найімовірніше, найближчими роками її не буде. Без споживання залізорудної сировини, без споживача взагалі не існує нормального ринку збуту . А споживач ЗРС— це все ж металургія. І коли ми говоримо про металургію, зокрема українську, вона залишається досить конкурентоспроможною на світовому ринку. ми поставляємо наш метал у понад 80 країн світу. Наш головний ринок — це Європейський Союз. Можна навести красиві приклади. Серйозна частка мостів півночі Італії побудована з українського металу, з металу комбінату Азовсталь. Одна з найвищих будівель в Європі — Shard — також побудована з використанням нашого металу. Шлюзи Панамського каналу — це український метал. Тому говорити про те, що металургія неконкурентоспроможна, некоректно. Щодо деяких продуктів "Метінвест" навіть є знаком якості на європейських ринках. Зокрема, товстий лист "Метінвесту" під певні потреби вважається дуже якісним продуктом, еталоном якості для наших споживачів. Ми віримо в металургію, ми віримо, що вона може бути вигідна, ми віримо, що вона буде прибуткова. Ми віримо в те, що дійсно відбувається зрушення маржі в ланцюжку ГМК від ЗРС до металу. На жаль, це не просто перетікання, коли маржа зменшилася в ЗРС і на таку само суму виросла в металургії. Однак сьогодні металургійна продукція стає прибутковішою, ніж ЗРС.

-- У мене питання щодо інвестицій. Металургів часто звинувачують в тому, що останнім часом нібито нічого не робилося, нічого не інвестувалося. І тепер у вас проблеми з рентабельністю. Бо не модернізували свої виробництва. Чому?

--  Це не зовсім правда. Інвестиції були, і досить масштабні. Наприклад, побудований новітній електрометалургійний завод в Дніпропетровську. Повністю модернізований Алчевський металургійний комбінат компаніїІСД. Практично завершене будівництво електрометалургійного заводу на базі Донецького металургійного заводу. Це я назвав тільки наших конкурентів і ще не підійшов до "Метінвесту". Ми ж інвестували у виробництво понад 45 мільярдів гривень останніми роками. Повністю модернізований Єнакіївський металургійний завод. Побудовано ЦПТ (циклічно-потокова технологія — НВ) на ГЗК "Метінвесту". Запущені установки пиловугільного вдування на комбінаті Ілліча. Модернізовані машини безперервного розливання сталі на "Азовсталі". Запущено пиловугільне вдування на Єнакіївському металургійному заводі. Тому говорити про те, що нічого не інвестувалося, звісно ж, не можна. Інше питання — який фокус інвестицій. Наприклад, можна порівняти українських металургів з російськими. Є об'єктивна різниця між ситуацією в Росії та в Україні. У Росії набагато менш жорстка громадська думка з приводу металургії. Тому пріоритетність екологічних програм не настільки висока, як в Україні. У Росії набагато дешевші енергоносії. Газ для внутрішнього споживання дешевший ста доларів. Вугілля набагато ближче логістичноперебуває. Тому немає потреби серйозно інвестувати в енергозбереження або енергозаміщення. В Україні геть інша ситуація. Саме тому в Росії останніми роками більше інвестувалося в кінцевий продукт, а в Україні, зокрема в "Метінвесті", левова частка інвестицій спрямовувалася на екологію, енергозбереження або заміщення імпортного палива в вигляді російського газу.

-- Чи є у вас зараз інвестиційні проекти, які реалізуєте на своїх підприємствах?

-- Так, ми їх і не припиняли. Навіть минулого року, яким би складним він не був, ми продовжували наші інвестиційні проекти. Причому навіть на окупованих територіях. Наприклад, ми протягом минулого року запустили установку пиловугільного вдування на Єнакіївському металургійному заводі. Це унікальний проект. Установка німецька, там кілька іноземних підрядників, які не згодні були в цій ситуації їхати для її налаштовування доЄнакієва. І фактично запуск відбувався за відео. Наші співробітники їздили, навчалися у постачальників. Після чого вони їхали в Єнакієве на завод, з відеокамерами ходили по заводу, постійно на телеконференц-зв'язку з постачальниками обладнання.Таким чином ми й запустили установку. Цей випадок взагалі унікальний в історії. До того ж ми продовжили інвестпроекти в Маріуполі. Як приклад — доменна піч №4 на "Азовсталі". Ми нещодавно закінчили її реконструкцію, вона коштувала нам майже 90 мільйонів доларів. Дуже великий проект. Нині це одна з найновітніших доменних печей.Четверта доменна піч на комбінаті Ілліча (ММК ім. Ілліча — НВ), де був проведений капітальний ремонт з відновленням другого розряду, — це понад 20 мільйонів доларів. Триває проект із впровадженню пиловугільного вдування на "Азовсталі". І, звісно ж, аглофабрика, про яку я вже говорив. Проект, який маєвиключно екологічне призначення, і все ж у цій кризовій ситуації ми продовжуємо його реалізовувати.

-- Часто можна чути звинувачення на адресу "Метінвесту" в нібито змові з терористами так званої «ДНР» — на тій підставі, що вам вдається забезпечувати постачання сировини і матеріалів на ваші підприємства на окупованій території та вивозити звідти готову продукцію. Як ви можете це прокоментувати?

--  Уже не раз коментували. З одного боку, є координаційний антитерористичний центр, який перевіряє всі товари, які йдуть на так звану окуповану територію і з неї. Відповідно, це повністю під контролем українських спецслужб, під контролем українських військових, під контролем української фіскальної служби. Це перше. Друге — всі наші підприємства, що розташовані на тих територіях, працюють за українськими законами. Всі вони перереєстровані на територіях, підконтрольних українській державі. Велика частина — в Маріуполі. Тому всі податки і виплати здійснюються відповідно до українського законодавствата в український бюджет. Завжди виникає питання: чому ж вам дозволяє працювати інша сторона? І відповідь тут дуже проста. Якщо хоч одну копійку ми платимо у вигляді так званих податків ДНР або ЛНР, наслідком цього стає позбавлення нас експортних сертифікатів і неможливість продажу нашої продукції на експорт. Це означає зупинку підприємств: понад 25 тисяч осіб в один момент залишаються без роботи. І це тільки працівники наших підприємств. Я зараз не говорю про підрядників і постачальників. Люди залишаться без грошей, буде соціальний вибух. І фактично це те, про що ми говорили з самого початку конфлікту.Ми говорили про те, що ми не готові працювати за будь-якими законами, крім українських. І єдиний наш внесок в соціальну безпеку цього регіону — це те, що ми платитимемо зарплати за українськими законами нашим працівникам.

-- У вас є якісь втрачені або зруйновані активи?

--   Майже всі наші активи, що розташовані на цих територіях або поруч з ними —не забуватимемоАвдіївку, яка постійно перебуває на лінії вогню, — вони постраждали від військових дій. На щастя, майже всі пошкодження переборні, і ми працюємо над їх усуненням. Сьогодні всі підприємства в працездатному стані. Сьогодні всі вони готові виробляти продукцію — за винятком зупиненого "Донецьккокс". Але це підприємство планувалося закрити ще 2014 року—сплив термін служби коксових батарей.

 -- Ходять чутки, що частина підприємств розпиляна, а деякі потужності взагалі вивезені в Росію.

-- Це не стосується підприємств"Метінвесту". Всі підприємства" Метінвесту"сьогодні в працездатному стані.

-- Ви напевно добре знаєте настрої в Маріуполі — ви сам виходець з Донбасу. Так що зараз відбувається в місті? Його можна назвати налаштованим проукраїнські або навпаки — прагнуть до сепаратизму?

--Якби Маріуполь був налаштований сепаратистські, він уже не був би частиною України. Маріуполь свій вибір зробив . І фактично своїми діями він довів, що він хоче залишатися в складі України. Я не говорю при цьому про безмежну любов до української влади. Дійсно, там є протестні настрої, і досить сильні, які в певний період вилилися в проросійські настрої. Бо здавалося, що своя влада погана, а в Росії, можливо, трохи краще. Це дійсно відбувалося, приховувати це не можна. Проте вибір свій місто зробило. Воновирішило, що йому може не подобатися уряд, може бути якась недовіра до київської влади. Але це зовсім не привід для того, щоб виходити на сепаратистські мітинги або виходити зі складу України. Тим самим Маріуполь довів, що він дійсно українське місто, що там живуть українці.

-- Я б хотів поговорити про конкретні аспектів вашої роботи. Перш за все — тарифи на перевезення вантажів. "Укрзалізниця" досить часто заявляє, що вони занижені, вимагає їх підвищення. Металурги кажуть, що навпаки. Як ви можете прокоментувати?

-- Мені хотілося б з двох боків це прокоментувати. З одного боку, завжди можна маніпулювати і грати цифрами. І заявляти про те, що тарифи в Україні нижчі, ніж, наприклад, Німеччині, забуваючи порівнювати, яка швидкість перевезення вантажів в Німеччині, яка собівартість перевезення вантажів в Німеччині, що є основним транспортом для перевезення вантажів в Німеччині. Або з тією-таки Росією. Бо якщо взяти витрати на перевезення тонна-кілометр, то виявляється, що українські тарифи зовсім не нижчі, ніж російські, а набагато вищі. Вони вищі ніж російські і навіть білоруські. Це один бік питання. Другийбік питання — це неефективність, на нашу думку, власне "Укрзалізниці". Через кадрову чехарду, через те, що там все не встановиться структура корпоративного керування, монополія не може розглянути ефективність своїх витрат, ефективність своєї роботи з клієнтами. Я сподіваюся, що ті рішення, які були нещодавно прийняті, і ті керівники, які туди прийдуть, задумаються не про те, як побільше забрати у клієнта, а про те, як бути ефективнішими всерединіструктури, більш клієнтоорієнтованими, як збільшити базу клієнтів, збільшити обсяги надаваних послуг і тим збалансувати свій бізнес-план.

-- Нещодавно в Раді був ухвалений законопроект, який встановлює мито на експорт металобрухту з країни. Його ветував президент. Ваше ставлення до цього? 

-- Кожна країна захищає свій власний ринок ресурсів. Особливо це стосується металургійних країн, де є така сировина, як металобрухт, що, з одного боку, є технологічно необхідною для виробників з повним циклом виробництва, як" Метінвест ", а з іншого — є взагалі основою виробництва сталі — так відбувається у електрометалургів. Простий приклад вам наведу. У нас були побудовані суперсучасні електрометалургійні підприємства за останні роки. Це завод "Інтерпайпу", розташований у Дніпрі, це Донецький електрометалургійний завод, де також був побудований комплекс. І сьогодні більша частина з них простоює. Простоює тому, що незрозуміла ситуація з металобрухтом. А для них металобрухт — це 100% їхньої сировини. Для "Метінвесту" це теж важлива тема, хоча ми використовуємо близько 15% металобрухту в виплавці сталі. Решту ми робимо з чавуну, тобто з руди. Тому, на мою думку, звісно, важливо цей стратегічний ресурс направляти на використання всередині країни. І так робимо не тільки ми, так роблять практично всі країни, включаючи наших найближчих сусідів — Росію і Казахстан. Там є експортні мита на брухт, які певною мірою обмежують його вивезення з країни. Є країни, які взагалі забороняють вивіз брухту.

-- Деякі експерти кажуть, що металурги не навчилися жити в умовах вільного ринку без протекціонізму і держпідтримки. Як ви на це можете відреагувати?

-- Я хотів би дізнатися у них, яку держпідтримку, на їхню думку, металурги отримували останні років десять.

-- Занижені тарифи на перевезення, наприклад.

-- Які за правильного розрахунку зовсім не заниженими виявляються. Ми можемо з тим само успіхом порівняти тарифи на енергетику. Ми можемо також подивитися на портові збори, які в Україні в рази вищі, ніж у наших конкурентів. Ми можемо оцінити недоінвестування в державні порти, недоінвестування в інфраструктуру тієї-таки "Укрзалізниці", яка дійсно могла б допомогти металургії в країні розвиватися. І ми навіть не говорили ні про які субсидії. Я взагалі вважаю, що субсидії металургам не потрібні. Металурги мають можливість працювати за ринкових умов. Вони і працюють за ринкових умов останні 15 років. І утримують свої позиції на зовнішніх ринках, конкурентних ринках.

-- Якщо говорити про угоду про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом, це якось вплинуло на вашу роботу?

-- З одного боку, металурги вже давно працювали за ринковими умовами з Євросоюзом. Після вступу України до СОТ фактично ми працюємо за ринковими умовами з країнами Євросоюзу. Тому прямо асоціація не дала якихось додаткових зисків. Напевно, більше вона важлива була як декларація вектора розвитку для української металургії. Для нас Європа сьогодні є домашнім ринком. Це головний ринок постачання наших товарів, головний ринок для збуту нашої стали. Це той ринок, де ми повинні шукати своїх клієнтів, де ми повинні за них боротися. І ми це робимо. Прикро в цих випадках дізнаватися, що за деякими українськими продуктами проводяться антидемпінгові розслідування. Як на мене, українці мають таке само право на поставки на ринки Європи, як і виробники металу з європейських країн. І некоректно тут диференціювати.

-- А такі спроби є?

-- Нещодавно надійшов запит до Єврокомісії на залучення України до антидемпінгового розслідування щодо поставок гарячих качаних рулонів. Спочатку розслідування велося щодо Китаю. Але недавно надійшло подання про те, щоб залучити туди Україну. Ми сподіваємося, що дипломатичними зусиллями вдасться донести, що Україна не є демпінговою державою, і ми зможемо далі продовжувати працювати на де-факто нашому домашньому ринку.

-- З приводу ваших активів. Чи є у вас інтерес якусь частину активів продати?

-- Ця ситуація завжди гнучка.Ми завжди дивимося, які активи перестають бути для нас профільними або перестають вкладатися в нашу лінійку створення вартості, а потім шукаємо можливість їх реалізувати. Також шукаємо завжди можливості знайти і придбати активи, які можуть поліпшити нашу лінійку . Я не хотів би переходити до конкретики, але це постійний процес, який відбувається в будь-якій великій компанії.

-- З приводу роботи з державними органами. Ви знаєте, що у нас намагалися проводити дерегуляцію, як от міняти інвестклімат. Ви щось на собі відчули за останній рік? Стало легше чи навпаки?

-- Поки, на жаль, серйозних змін ми не відчули. Ми вважаємо, що досі залишаються достатньо сильно зарегульованими такі служби, як Держгеонадра, які фактично можуть з надуманих причин не продовжувати дозвіл на видобуток корисних копалин. Незважаючи на те, що всі податки платяться, рента платиться. Проте знаходяться часом якісь вигадані причини. Ми також бачимо, що не завжди прозоро діють екологічні служби. А щодо екоподатку взагалі ситуація нам незрозуміла. І напевно, не тільки нам. Левова частка екоподатку, сплаченого підприємствами, йде в центр або в обласні центри, а не залишається в тих містах, де підприємства дійсно існують і де ці гроші могли бути спрямовані на поліпшення екологічної ситуації. Тому я думаю, що ще дуже багато необхідно зробити. Задекларованодосить непогані кроки. І є вже навіть перші зрушення, які відчувають підприємці. Але це поки ще далеке від того, що ми хотіли б бачити.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

НЕ ПРОПУСТІТЬ

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Бізнес. Інтерв'ю ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: