Мені треба виправдовуватися, чому ми заробили на цукерках – глава Roshen

 Москалевський розповів про бізнес Roshen
Фото: Олександр Медведєв/НВ

Москалевський розповів про бізнес Roshen

Кондитерські вироби в минулому році вийшли на друге місце, в загальному обсязі всіх роздрібних продажів у країні, досягнувши частки в 2,9%.

Зростання прибутку показали всі компанії галузі, але безумовний лідер у цьому списку – Roshen. EBITDA компанії – тобто прибуток до податків і амортизаційних відрахувань – сягає 3 млрд грн, що недосяжно для інших учасників ринку.

При цьому, незважаючи на кризу та війну, Roshen впевнено примножує активи. За останні два роки компанія відкрила представництва в Польщі, Литві, Угорщині, Болгарії, Румунії, Греції. А в Києві у компанії відкривається по 20-30 нових магазинів щорічно.

З іншого боку, за останні кілька років Roshen опинився в епіцентрі кількох гучних скандалів. Компанію не втомлюються звинувачувати в тому, що вона володіє активами в Росії, її зростання показників на тлі загального зубожіння викликають подив, а магазини стали мішенню для активістів і пережили погроми. Скандалами супроводжуються навіть благодійні проекти Roshen. Наприклад, Театр на Подолі, профінансований компанією, став предметом нападок киян через свій незвичайний дизайн.

Про те, як живеться бізнесу президента за часів правління Петра Порошенка і загальної ненависті, НВ розповів президент і міноритарний акціонер Roshen В'ячеслав Москалевський.

– Минулого року кондитерські вироби вийшли на друге місце за обсягом продажів серед усіх видів споживчої продукції в країні. Як так вийшло?

– Це пов'язано з тим, що українська кондитерська промисловість конкурентоспроможна. Якщо ви помітили, то в магазинах кілограм м'яса коштує набагато дорожче, ніж кілограм шоколаду. Тому що існує конкурентна боротьба. Так, дійсно, український ринок виріс. Зокрема, через конкуренцію. Мало того, інфляція практично не торкнулася українського кондитерського ринку. Досить зайти в магазин і побачити, що шоколадка сьогодні коштує відносно дешево.

– Добре, можете пояснити, як так виходить, що при такій сильній конкуренції в Києві ваші магазини, а вірніше ларьки з'являються як гриби після дощу…

– По-перше, ми не відкриваємо ларьки, ми відкриваємо магазини. По-друге, приміщення під магазини ми орендуємо. Ба більше, коли ми намагалися ставити так звані кіоски, їх просто зносили, як це сталося на Святошині. Але я відразу хочу сказати, що через ці невеликі магазини продається всього лише 5% нашої продукції. Вони несуть рекламну функцію, іншої реклами у нас немає. А відкриваються вони завдяки тому, що ціни на нашу продукцію невисокі.

Я був одним із тих людей, хто був вкрай не радий тому, що Порошенко став президентом

– А де продається більша частина вашої продукції?

– 35% йде на експорт, решта через дистриб'юторів і великі мережі. У компанії АТБ, наприклад, ми продаємо набагато більше, ніж у своїй мережі. Наша мережа фірмових магазинів на слуху, тому що вона відкривається в певних місцях. І всюди там напис Roshen. Цього ми і добивалися.

– Це звучить дуже дивно. У нас економічна криза в країні, а ваш бізнес процвітає. Чому?

– Ну, давайте я накладу на себе руки, перестану ремонтувати магазини, і у мене теж почнеться криза. Ми пережили дуже непрості часи. Сам факт того, що ми перебудували компанію, перестали бути залежними від експорту в Росію, нам це теж далося дуже непросто. Другий момент полягає в тому, що коли люди цікавляться цим, я можу сказати: основна проблема полягає в тому, що в Україні відсутня у багатьох думка, що треба щось робити. Вони чекають, коли це все закінчиться, само собою. Воно не закінчиться. Потрібно готуватися до великої конкуренції. Не важливо, Польща, Румунія, Болгарія, Литва. Там люди працюють на меншій маржі. До цього треба звикати. Ми звикли і перебудували свій бізнес. Для того щоб бути прибутковим, треба контролювати свої витрати, змінювати свій асортимент, пристосовуватися. Ми все це робимо.

– Є таке уявлення, що наша продукція гірша за ту, що роблять у Європі. Ви самі, як оцінюєте якість вашої продукції?

– Я вважаю, що ми досить конкурентоспроможні. Доказом є низька частка імпорту. І те, що з української кондитерської промисловістю всюди борються, говорить про те, що у нас висока якість. Інша справа, що низька самооцінка українців щодо себе. Це великий мінус, коли люди не вірять у себе. Це раз. А друге – Європи як такої ж не існує. Яку португальську, наприклад, кондитерську компанію ви знаєте?

– В Європі є два виробники шоколаду: це Бельгія і Швейцарія. Ще Франція може бути, німці теж щось намагаються робити.

– Насправді, зараз головний монополіст на ринку шоколаду – це Kraft зі своєю Milka. Kraft – це власність компанії Philip Morris, яка почала вкладати гроші в продукти харчування. Це було ще на початку 90-х, коли вони розуміли, чим закінчиться боротьба з курінням. Так почав виникати Kraft. Колись Philip Morris сміялися і говорили про Kraft "наша бакалійна лавка". А коли Kraft розрісся, він розділився на дві частини, де Mondelez займається кондитеркою. Кава окремо, це окремо. У власності Kraft, наприклад, бельгійський Котдор, ще Cadbury, Toblerone і Milka теж їхня. Бельгія на сьогодні представлена ​​тільки у вигляді шоколатьє. Весь великий бізнес був куплений, його не існує. Це власність американців. Є німецька компанія Stork – ось це незалежна компанія. А насправді дуже багато того, про що ми зараз говоримо, – це фетиш, це бренди, за якими стоїть один і той самий власник.

Якщо ви помітили, то в магазинах кілограм м'яса коштує набагато дорожче, ніж кілограм шоколаду

– Тобто дуже сильна монополізація ринку.

– Дуже сильна. І ще й прибрали з ринку дуже сильного гравця – Cadbury.

– Але тоді у вас все одно вихід тільки один – це продатися рано чи пізно…

– Поки мені цікаво, я буду працювати і старатися утримати свою компанію. А що буде далі, я не знаю. Я міноритарний акціонер. Вирішувати буде за великим рахунком Порошенко, що йому робити з компанією. У всякому разі, ми своїм існуванням показуємо, що життя можливе і без транснаціоналів. Коли ви зайдете в магазин, і все буде фіолетовим, ви з принципу не будете купувати фіолетове. Тому що шоколадні коробки за великим рахунком перетворяться на презервативи. А коли вони перетворяться на презервативи, зникне і бажання це їсти. Але ми зараз живемо в епоху монополізації. Це стосується автомобілів, це стосується продуктів харчування, багатьох речей. У молочних продуктах Lactalis разом з Danone скупили практично все, що рухається.

– Чи працює все ще ваше російське підприємство – Липецька фабрика?

– Воно існує. Але давно не працює. На сьогодні там є якісь основні фонди. Ми потихеньку те, що нам потрібно, перетягуємо сюди в Україну. Але ми не можемо це знищити. Заарештовано будівлі і споруди. Ніхто в такій ситуації купити це не може. Люди чекають банкрутства, для того щоб з банкрутства за одну копійку це все забрати. Я не хочу, щоб за копійку це все було забрано людьми, наближеними до російської міліції або до ФСБ. Тому воно існує. Там є 3-4 людини охорони і котельня. Більше нічого нема. І витрачаються гроші на адвоката, який бере участь у судових процесах.

– Якщо воно не працює то, чому ви все ще платите з нього податки?

– Я не можу не платити їх. Все дуже просто. У Росії є податок на нерухомість. І від нього неможливо піти. Якщо ви не платите – вас оголошують банкрутом. Це хитра штуковина, але вона існує. Я можу сказати так. Якщо якісь люди в Росії думають заволодіти ним, вони заволодіють просто шматком іржавого металу. Тому що за великим рахунком все це прийде в непридатність.

– Так, а що завадило вам продати цей завод?

– Він цинічно заарештований слідчим комітетом. Можна було говорити все, що завгодно, але коли Путін раптом сказав, що він знає, що ми прибуткові, тут мені стало ясно, що пора закриватися. Я ніколи не думав, що ця маленька фабрика стане предметом такої уваги. При тому, що там є різні українські підприємства. Є там українські підприємства, які працюють нормально й досі. Скажімо Конті Бориса Колеснікова, який якусь фабрику купив в Іванові, випускає цукерки, і тут дає якісь поради по українському телебаченню, як нам продавати Липецьке підприємство.

Коли Путін раптом сказав, що він знає, що ми прибуткові, тут мені стало ясно, що пора закриватися

– Давайте я скажу вам чому до вас особливе ставлення. Тому що ваш акціонер – президент України…

– Коли Порошенко вибрали президентом України, я зрозумів, що у нас почнуться проблеми за якийсь час. Так воно і вийшло. Я був одним із тих людей, хто був вкрай не радий тому, що Порошенко став президентом.

– При Вікторі Януковичі в української податкової були претензії до вас. Що тепер? Вони залишилися?

– Дійсно, при панові Клименку нам будь-якими шляхами намагалися написати мільярд гривень штрафів і розорити. А потім було друге становище – податкової немає. І це мене не влаштовує, бо нікуди дівати документи. Рівних відносин з податковою, на жаль, в Україні у нас не було ніколи. У нас бували або обшуки, або ніхто не дзвонить. Тому, коли ми говоримо щодо того, чи користується Roshen адмінресурсом, відповідь: якби користувався, про це ми б уже дізналися в Інтернеті. Ми не беремо участі в державних тендерах. Ми живемо не за рахунок держави. Мало того, ми намагаємося ще якось допомогти. Не державі, а людям. І ми намагаємося створити свою благодійну програму, яка б ішла автоматично. Щороку ми створюємо якийсь благодійний бюджет, на який ми намагаємося щось зробити. Ось у 2017 році відремонтували і обладнали центральне стерилізаційне відділення лікарні ОХМАТДИТ, бюджет цього проекту становить понад 25 млн грн.

– Поясніть, будь ласка, як так вийшло, що будучи компанією президента України ви опинилися найприбутковішою кондитерської корпорацією в Україні?

– Я завжди був прибутковим. Ми навіть кредити брали не так часто. Наша компанія завжди жила за рахунок оборотних коштів. Ми вважаємо, що будь-який бізнес повинен бути прибутковим. У мене виникає питання зустрічне: чому наші конкуренти не прибуткові? Що трапилося? Чому потрібно бути збитковим? У нас є якесь правило, якого ми дотримуємося: ми заробляємо гроші і їх вкладаємо в нові засоби виробництва. Зокрема те, що будується в Борисполі – це наступний крок. А гроші, які туди вкладаються, – це прибуток, який ми заробили на кондитерських виробах.

– А що там будується?

– Там добудовується заводська будівля, а потім буде наповнюватися обладнанням. Ми називаємо це бісквітноою фабрикою. Раніше кондитерські фабрики в Радянському Союзі, які нам дісталися, були всі багатоверстатними. Вони робили і печиво, і карамель, і шоколад, це все було одночасно. Насправді, технологія карамелі відрізняється від технології печива, відрізняється від технології шоколаду. Наприклад, у Вінниці у нас шоколадна фабрика, яку ми побудували. У Кременчуці у нас карамельна фабрика. А ось це буде бісквітна. Вона буде займатися тільки борошняними виробами.

Через наші невеликі магазини продається всього лише 5% продукції. Вони несуть рекламну функцію, іншої реклами у нас немає

– А що буде з колишньою фабрикою імені Карла Маркса?

– Вона поволі перетворюється на пам'ятник. Цього року ми переїжджаємо в заводську будівлю, там буде офіс нашої компанії. Крім цього, ми хочемо дати нове життя цій фабриці. Умовна назва Roshen Plaza. Тому територія київської фабрики повинна перетворитися на суспільний простір. Ми хочемо цього року, щоб там відкрилася безкоштовна ковзанка, яка буде функціонувати. За рік у цій будівлі ми також відкриємо магазин. Наприкінці весни там відкриється демонстраційний центр. Там буде постійно робоча маленька лінія. Кожен охочий може прийти і ознайомитися, як робиться шоколад. І ще ми хочемо зробити якийсь суспільно корисний простір. Чи то це технічний музей, то чи фаблаб. Ми перебуваємо в пошуку. Тобто ми хочемо фабричній будівлі дати нове життя. Тому що в центрі міста займатися виробництвом безглуздо. Сюди складно приїхати і складно виїхати.

– Який прибуток ви очікуєте за підсумками року?

– Я вам можу сказати, що EBITDA кондитерського бізнесу склала близько 3 млрд грн.

– Якщо ви такі прибуткові, що що завадило Петрові Порошенку продати компанію?

– А це я не знаю. Мені з ним комфортно працювати, я працюю з ним 25 років. Найнеприємнішою новиною для мене як бізнес-партнера було те, що він вирішив стати президентом. Я вам кажу так, як воно є. Свій пакет акцій я нікому не обіцяв продавати. Коли він пообіцяв продати пакет акцій саме Roshen, для мене це була дивина. Тому що у нього ж є не тільки Roshen. Чому не обговорюється крохмало-патоковий комбінат? Ось воно не обговорюється взагалі. Не обговорюється агробізнес. А обговорюється саме Roshen.

– Якщо Порошенко продасть свою частку ви залишитеся акціонером компанії?

– Не знаю. Я можу сказати таке. Знаючи, як працюють компанії, які були куплені Nestle або Kraft, я навряд чи буду працювати з Nestle і Kraft, і навряд чи я буду потрібен Nestle і Kraft.

– Чому?

– Nestle і Kraft не потребують особистостей, вони потребують виконавців. Це тільки цим компаніям може спасти на думку одночасно під брендом Dove випускати мило і шоколад. Це Unilever. Мило Dove – це Unilever. Там потрібні інші люди. А я все-таки людина не системи. І я вважаю, що Україну можуть витягнути тільки українські інвестори і жителі України.

Я міноритарний акціонер. Вирішувати буде за великим рахунком Порошенко, що йому робити з компанією

– Щось поки що українським інвесторам це не особливо вдається…

– Коли ми говоримо про завод, який виробляє продукцію, платить податки тут, – це означає, що українські інвестори існують. Але підозри до них з боку наших співгромадян завжди існували. Ми це прекрасно знаємо. Є дуже успішна компанія Миронівський хлібопродукт. Так як Юрій Косюк українець, він все прекрасно розуміє. Про ставлення суспільства до багатих у нашій країні. Він ніби уникає публічної уваги, тому що відразу перемиють його кістки і з'ясують, де він це все здобув. Але ми знаємо також, що Миронівський хлібопродукт – це успішна компанія.

– Але Косюк не президент України…

– Наша компанія процвітала і раніше, коли Порошенко не був президентом. Всі починають забувати про це. Я ж не дарма сказав, коли обрали його президентом, це був найнеприємніший день у моєму житті. Тому що я розумію, що мені тепер треба виправдовуватися, чому ми заробили гроші на цукерках. З цього моменту це стало обтяжувальною обставиною. І хочу сказати, що спроба з нашого боку щось зробити для людей в цій країні вона натикається на те, що "можете собі дозволити, звісно, це що, гроші для вас". Ось це починає дратувати періодично.

– До речі, щодо ваших спроб щось зробити. Як ви поставилися до такої неоднозначної реакції людей до того Театру на Подолі, будівництво якого ви фінансували?

– Спокійно. Я ж тут живу. Ми починали цей проект, завдяки Діані Поповій, співробітниці Київміськадміністрації. Вона сказала, що у нас повний розпад у місті Києві, купа недобудованих об'єктів. Я кажу: добре, дайте список подивитися. І там був великий список. У нас є кінотеатри, які є руїнами, багато чого. І я знайшов Театр на Подолі. Я навіть не знав про його існування. Ми вже всі звикли до цього зеленого паркану, там було якесь будівництво. Виявляється, це був театр. Виявляється, початок поклав ще пан Омельченко. Я ж не знав про це. Інша справа, коли я дізнався, де він розташований, я сказав: є два варіанти. Перший – або його треба повністю перебудувати, другий – його можна знести і на його місці посадити дерева. Тому що місце було дивне як для театру.

Але насправді на цей театр вже хтось украв гроші і списав. Це був мужній вчинок, якби вони повністю знесли і посадили дерева. І у чиновників було питання, хто ж відповість за 40 млн грн. Ні, зносити ми не будемо. Добре, якщо не будемо зносити, тоді треба запрошувати архітектора і створити новий проект саме театру. Тому що в тому театрі глядачів було 120 чоловік. Ви уявляєте собі зал на 120 чоловік. Зараз 240 або 270. Ось і все. Дійсно ми намагалися зберегти фасадну лінію Андріївського узвозу, але треба було прибрати це убозтво.

Це частина прибутку від цукерок. Хотілося б повернути людям у вигляді театру. Знижок не даю, але театром можу повернути

До речі, будівництво розпочалося з того, що там знайшли зниклого американського громадянина. Труп. Зник американський турист. Він ходив по дахах, впав у вентиляційну трубу і загинув. І три роки він там пролежав. Знайшли скелет з фотоапаратом. Нас оточують недобудови. Їх треба або зносити, або добудовувати. Тепер Театр на Подолі повинен перетворитися на якийсь інший театр, тому що вони все життя, виявляється, грали в чужих приміщеннях. А тепер, коли у них з'явився свій театр, до них залучили додаткову увагу. І тепер питання – буде він існувати чи не буде. Я думаю, режисерові цього театру дуже важко. Спершу його знали тільки низка людей, а тепер його знають абсолютно всі і до нього інші вимоги виникли різко.

– Ну і будівля досить суперечлива щодо дизайну...

– Я бачив проект, я розумів, що буде. Я залучив архітектора. Я не займався хуліганством. Я зараз намагаюся привести до ладу Церкву Спаса на Берестові, почистити і привести до ладу бастіони Києво-Печерської фортеці. До чого я дійшов: тепер усе, чим я буду займатися, я публічно спочатку презентуватиму – показуватиму проекти. Я не буду займатися підпільництвом, це однозначно. Звісно, я вважаю, що Київміськадміністрація теж могла б, вона ж замовник цього театру. Але всі притиснули вуха і зробили такий подарунок. І вийшов на рівному місці конфлікт. Біда і в тому, що поруч будується якийсь готель і там є комерційна складова. А тут же немає. Тут мене намагалися звинуватити в тому, що повинен бути магазин, ще щось. Їх збуджувало те, що вони не розуміли, що це. Я намагаюся пояснити. Це частина прибутку від цукерок. Хотілося б повернути людям у вигляді театру. Знижок не даю, але театром можу повернути.

Журнал НВ
за спеціальною ціною

Передплата журналу Новое Время до кінця грудня дешевше на 100 грн! Передплатіть зараз на 12 місяців лише за 559 грн.

Передплатити журнал
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Бізнес. Інтерв'ю ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: